З чого все почалося…

Я приїхала у Вижницю рівно 10 років тому, 

щоб оселитися тут …

Феноменальний початок розповіді))) Звучить так, ніби це сюжет мелодраматичної історії успіху. 

Та все було не зовсім так, як я написала б у цьому самому сюжеті... 

Романтичний настрій і захоплення мальовничістю міста швидко згасли – 

рівно тоді, коли я виявила, що ні особистісного розвитку, ні активного «світського» життя, 

ні феєричної кар’єри не відбувається… 

«What?  Why?!»  –   я не могла збагнути як така розумниця, в якої завжди все вдавалося, 

потрапила в подібну «пастку». Це стало для мене відкриттям, причому дуже демотивуючим))). 

Я гарячково шукала СВОЄ місце у цьому місті, але в глибині душі сподівалася, 

що настане чудовий день, коли я поїду туди, куди так рветься серце… 

Чудовий день дійсно настав – я поїхала, але була шокована тим, 

що хочу повернутися))) Це місто прив’язало мене до себе невидимими ниточками. 

Я захотіла спробувати жити тут по-іншому, не за провінційними правилами, 

а просто жити, без внутрішньої прив’язки до геолокації. 

І одного разу все таки повернуло в нове русло! Ні, Вижниця не зазнала змін – 

змінився МІЙ погляд на неї. Я зрозуміла, відчула, полюбила, розчинилася в цьому місті… 

Вижниця – це не край світу, не гірський куточок, не провінція – це Мініполіс, в якому є свій Космос. 

Я переконаю вас у цьому!))))))

To be continued…………..