KOSMOS MINIpolisa

Я дуже дивна… Хоча, думаю,   і всі навколо дивні   по-своєму … Я можу все перебільшувати, драматизувати, додавати лишнього контрасту. А можу, навпаки, не помічати якогось надважливого нюансу і від цього моя дійсність теж викривлюється. Якщо приймаю рішення інтуїтивно і експресивно – потім картаю себе за несерйозність…Якщо довго зважую всі «за» і «проти» – сумніваюся знову і знову… В моменти такого собі «загострення» –   я збираю валізу і змінюю свої «життєві шпалери» ненадовго…. Ви не уявляєте, які незвичні ситуації і цікаві історії, які інші люди починають виринати поруч з моїм маршрутом. Я тоді люблю відчувати себе якоюсь невагомою невидимкою і, осмислюючи все нове, що трапляється так невипадково – знаходжу багато відповідей і рішень для себе. Зараз я хочу дозволити собі бути вільною – може від цього стану ще щасливішою? Мій статус – полегшення…. і внутрішня реактивація… To be continue …

Любов до створення красивого одягу прийшла в моє життя несподівано Я ж Філолог – значить мала обов’язково врешті-решт прийти до свого «призначення» – стати шкільною Вчителькою і таким чином завершити логічний ланцюжок власного професійного становлення))) Але ж ні!   Все ніяк не вдавалося знайти тиху гавань «роботи за фахом», заспокоїтися і пливти за течією. То несподівано пощастило стати літературним редактором газети, то я вже редактор фінансового наукового видання, то викладаю літературу у майбутніх медиків, то…. Словом, школа ніяк не вписувалася у мої горизонти))) Це страшно засмучувало мою маму, вона таки не полишала надії на здійснення цієї СВОЄЇ мрії. Крутий поворот у моєму житті стався різко – я переїхала до Мініполіса і пріоритети кардинально змістилися в бік тишини, гармонії, дитячого сміху… Ідеально в цій новій атмосфері вписалося нове хобі – я почала малювати. Але не пензлем і не на папері, моїм інструментом став комп’ютерний монітор. Весь вільний час я п...

Інтроверту ДУЖЕ складно жити в маленькому місті! Усамітнення тут годі й шукати))) Періодично починає здаватися – ніби ти блукаєш лабіринтом чи ходиш по колу: всі люди «знайомі», ситуації «звичні», емоції «природні», оточення «лояльне»… А так хочеться несподіваного, неочікуваного, неймовірного, божевільного… Вихід один – знайти ідеальне для себе заняття і самому СТВОРИТИ цікавий світ, повний пригод))) Виявляється, це не залежить від місця проживання.  Якщо не генерувати «геніальні» ідеї, не продукувати «великі» проекти, не бачити неймовірності життя в Мініполісі, то швидко втратиш блиск в очах і у великому місті. Сяйво вогнів також набридає… Якщо тобі  хочеться, то варто жити нелогічно, чинити непослідовно, втілювати фантастичне, вигадувати, мріяти, ігнорувати чи захоплюватися... Прийшла ідея пробігти гірський марафон? То вперед! Навіть, якщо серед інших учасників ти відверто «не вписуєшся))) )! Хочеться малювати, але не вмієш? Для цього необов’язково володіти осно...

Я приїхала у Вижницю рівно 10 років тому,  щоб оселитися тут …   Феноменальний початок розповіді))) Звучить так, ніби це сюжет мелодраматичної історії успіху. Та все було не зовсім так, як я написала б у цьому самому сюжеті... Романтичний настрій і захоплення мальовничістю міста швидко згасли – рівно тоді, коли я виявила, що ні особистісного розвитку, ні активного «світського» життя, ні феєричної кар’єри не відбувається… « What ?   Why ? !»   –   я не могла збагнути як така розумниця, в якої завжди все вдавалося, потрапила в подібну «пастку». Це стало для мене відкриттям, причому дуже демотивуючим))). Я гарячково шукала СВОЄ місце у цьому місті, але в глибині душі сподівалася, що настане чудовий день, коли я поїду туди, куди так рветься серце… Чудовий день дійсно настав – я поїхала, але була шокована тим, що хочу повернутися))) Це місто прив’язало мене до себе невидимими ниточками. Я захотіла спробувати жити тут по-іншому, не за провінційн...