KOSMOS MINIpolisa

Інтроверту ДУЖЕ складно жити в маленькому місті! Усамітнення тут годі й шукати))) Періодично починає здаватися – ніби ти блукаєш лабіринтом чи ходиш по колу: всі люди «знайомі», ситуації «звичні», емоції «природні», оточення «лояльне»… А так хочеться несподіваного, неочікуваного, неймовірного, божевільного… Вихід один – знайти ідеальне для себе заняття і самому СТВОРИТИ цікавий світ, повний пригод))) Виявляється, це не залежить від місця проживання.  Якщо не генерувати «геніальні» ідеї, не продукувати «великі» проекти, не бачити неймовірності життя в Мініполісі, то швидко втратиш блиск в очах і у великому місті. Сяйво вогнів також набридає… Якщо тобі  хочеться, то варто жити нелогічно, чинити непослідовно, втілювати фантастичне, вигадувати, мріяти, ігнорувати чи захоплюватися... Прийшла ідея пробігти гірський марафон? То вперед! Навіть, якщо серед інших учасників ти відверто «не вписуєшся))) )! Хочеться малювати, але не вмієш? Для цього необов’язково володіти осно...

Я приїхала у Вижницю рівно 10 років тому,  щоб оселитися тут …   Феноменальний початок розповіді))) Звучить так, ніби це сюжет мелодраматичної історії успіху. Та все було не зовсім так, як я написала б у цьому самому сюжеті... Романтичний настрій і захоплення мальовничістю міста швидко згасли – рівно тоді, коли я виявила, що ні особистісного розвитку, ні активного «світського» життя, ні феєричної кар’єри не відбувається… « What ?   Why ? !»   –   я не могла збагнути як така розумниця, в якої завжди все вдавалося, потрапила в подібну «пастку». Це стало для мене відкриттям, причому дуже демотивуючим))). Я гарячково шукала СВОЄ місце у цьому місті, але в глибині душі сподівалася, що настане чудовий день, коли я поїду туди, куди так рветься серце… Чудовий день дійсно настав – я поїхала, але була шокована тим, що хочу повернутися))) Це місто прив’язало мене до себе невидимими ниточками. Я захотіла спробувати жити тут по-іншому, не за провінційн...